Тема: Методи, прийоми вивчення літератури в школі
1.
Класифікація методів викладання
літератури
2.
Група словесних методів навчання
літератури
3.
Проблемність на уроках літератури
4.
Наочні методи.
Є методи в науці, які служать способами
дослідження.
Методи в шкільній практиці – це
способи передачі учням літературних знань.
Осягнути методи і методичні прийоми – значить
опанувати методикою, що сприяє ефективності навчального процесу з літератури.
Методи
навчання на уроках з літератури та проблема аналізу художнього читання твору на
уроці – головні акценти у методиці викладання української літератури.
Бо є
загальноприйнятою думкою, що методика викладання літератури повинна відповісти
на 3 питання: Що вивчати? З якою метою?
Як вивчати? – це питання безпосередньо стосується нашої теми.
Як
вивчати життєпис письменника? Як аналізувати твір? Як вивчати повість? Яким
шляхом аналізувати роман?
Метод
(гр.мови – methodos, означ. спосіб дослідження явищ). У кожного методиста-науковця, є визначення
методу. За пасічником, метод-спосіб дидактичної взаємодії вчителя й учнів, що
спрямована на розв’язання тих навчальних, освітніх і виховних завдань, які
реалізуються на уроках.
Питання
методу викладання літератури – одне з центральних, як у науково – теоретичному
плані, так і в практичній роботі вчителя-словесника. Можна сказати, що
ефективність уроку – за однакових умов – визначається:
а) доцільністю структури;
б) доцільністю вибору й застосування методів і
прийомів.
Тому
проблема методу завжди стояла в центрі дидактики й керування з боку вчителя
пізнавальною діяльністю учнів.
Методи
викладання навчального предмета залежать від його специфіки. Специфіка
художньої літератури як виду мистецтва визначає зміст шкільного курсу
літератури, як її навчальної моделі. В основі шкільного курсу літератури лежить
вивчення, аналіз окремого літературного твору. Тому методи викладання
літератури тісно пов’язані з літературознавчими методами аналізу художнього
твору.
Т.Ф.Бугайко
та Ф.Ф.Бугайко у своєму курсі методики визначають як основні методики:
1. виклад учителя (лекція)
2. бесіду;
а також говорять як про методи:
-
про коментоване читання
-
лемонстрацію з використанням екранних засобів наочності;
-
учнівські доповіді;
-
самостійну роботу учнів;
-
екскурсії.
За Степанишиним, метод
– це спосіб передачі учням літературних знань, спосіб розвитку їхніх розумових
сил, естетичної наснаги і навичок самостійного здобування знань.
Педагогічний процес двоєрідний,
вирішальна роль у цьому процесі насамперед належить учителю, який вибудовує
належну структуру уроку, керує пошуковою діяльністю учнів, підтримує на рівні
їх працездатність. Учень нині розглядається у педагогиці не як об’єкт
навчально-виховного процесу, а як суб’єкт його, як співучасник.
Це не пасивна фігура процесу
учіння і навчання. Це активний суб’єкт, який під мудрим керівництвом учителя
здобуває знання, оволодіває літературними знаннями, виховується.
Висновок 1. Тому від методів
навчання залежить уся результативність навчання з літератури, його
ефективність.
Висновок 2. Тому питання
удосконалення методів, проблема підбору найбільш оптимальних методів на уроці
літератури було і залишається в центрі уваги методистів – науковців, учителів –
практиків.
Спостерігаються різні підходи у
вирішенні питання класифікації методів навчання, кладуться в основу різні
підходи, різні принципи.
Усі методи навчання, вивчення
літератури класифікують:
1. В залежності від джерел
знань учнів.
2. На основі внутрішніх
рівнів їх пізнавальної самостійності, логічних форм мислення.
Методисти минулого теж працювалив даному науковому
напрямку і мають деякі досягнення. Стоюнін
обгрунтував бесіду, як основний метод вивчення літератури; Водоводов – більше уваги звертав самостійній роботі над
текстом; Острогорський –
видялів лекцію і саме їй, лекції, живому слову учителя надавав перевагу; Пасічник – виділяє методи: 1) лекція; 2) бесіда; 3) самостійна
робота; 4) семінарські заняття.
Б.Степанишин: три групи: словесні,
наочні і практичні.
Відомі педагоги Лернер і Скаткін
на основі характеру і рівня пізнавальної діяльності учнів виділяли методи:
A
пояснювально-ілюстративні (інформаційно-рецептивні)
A
репродуктивні
A
проблемного викладу
A
частково-пошукові (еврестичні)
A
дослідницькі
Кудряшов розробляє свою систему класифікації методів, яка
мала багатьох прихильників (враховує особливості вивчення літератури як
предмета):
-
метод творчого читання
-
репродуктивний
-
евристичний
-
дослідницький
Для першого методу характерні
такі види навчальної діяльності: читання
учнями художнього твору вдома і в класі, виразне читання, прослуховування
твору, художня розповідь, переказування, ілюстрування прочитаного малюнками, складання відгуків.
Репродуктивним методом не слід
нехтувати, зауважував Кудряшов, бо знання часто даються учням і в готовому
вигляді.
Учні повинні запам’ятати певну
інформацію, записати основні моменти з лекції учителя, зробити певні висновки.
Дослідницький метод стимулює
пошукову діяльність, привчає їх до постійного пошуку. Це і самостійний аналіз творів, які вивчаються
учнями у школі за програмою, окремі краєзнавчі дослідження.
Але ця класифікація Кудряшова має
окремі зауваження. негативним є те, що вона мало відбиває спосіб передачі
вчитеем знань.
У педагогічній літературі,
зокрема, в дидактиці, виділяють методи навчання на основі внутрішнього
логічного шляху засвоєння знань учнями, тобто як проходять мислительні операції
під час набуття учнями нових знань:
1. метод індукції, дедукції;
2. метод аналізу, синтезу;
3. абстрагування,
конкретизації
4. метод аналогії
5. моделювання
6. узагальнення
7. зіставлення
Психологи наголошують, що без
врахування відповідної операційної сторони навчальної діяльності учня, важко
говорити про набуття нових знань.
Деякі вчені виділяють методи
навчання на основі зовнішньої форми їх вияву:
1. слухова – зовнішня форма
їх вияву (читання, лекція, бесіда, пояснення)
2. зорова (спостереження)
3. практична форма набуття
знань
І хоч усі класифікації мають
окремі зауваження, вимагають пошуку й удосконалення, все ж вони
взаємодоповнюють одна одну; заслуговують на нашу увагу і вивчення.
Методи виконують функції:
а) скеровують учнів на опанування
літературними знаннями
б) формують позитивні мотиви
навчальної діяльності
в) виробляють уміння
самостійно здобувати нові знання.
Вибір методів зумовлюється
факторами:
1. В залежності від
навчального матеріалу, від його характеру (мож.лекція, а коли вивч. "Колискова"
Л.Українки?).
2. Завданням, які ставить
учитель перед уроком, плануючи урок літератури, вимагають використання тих чи
інших методів навчання; (н.п. на первинному етапі – етапі сприйняття твору –
одні методи; на інших етапах роботи над твором відчуття й уявлення теж грають
певну роль, бо аналіз художнього твору вимагає постійної уваги до тексту. Проте
на одному етапі увагу не процесам спогляданні, а процесам мислення).
3. Вікові особливості
впливають на питання вибору методів
навчання (лекція – ст.класи)
Методи пов’язані із прийомами.
Прийом – деталь,
елемент методу. Прийом – теж спосіб навчальної діяльності
. Лекція – метод може включати елементи бесіди, можуть зачитуватися окремі
вірші, чи уривки з прозових творів, кадри з фільмів, прослуховування повідомлень
учнів, окремих завдань учителя.
За Сепанишиним, є 3 групи методів
вивчення літератури:
1. Словесні (лекція з її
різновидами, бесіда з її різновидами, проблемні методи, літературні ігри,
переказування, коментування художнього тексту, виразне художнє читання)
2. Наочні: ілюстрування,
програвання, демонстрування.
3. Практичні: планування,
тезування, конспектування, бібліографічний пошук, реферування, ін.види
самостійної роботи (перекази, твори)
Дану класифікацію вчений-методист
обгрунтовує тим, що вона витікає з триєдиної фундаментальної системи методів, а
саме:
1. Загальні методи –
монологічні, діалогічні, евристичні, дослідницькі, ілюстративні.
2. Навчальні методи –
репродуктивні , творчі, пошукові, практичні.
3. Методи учіння –
інформаційний, пояснюючий, стимулюючий.
Група словесних методів навчання з літератури
Шкільна
лекція – це такий словесний метод, за допомогою якого можна раціонально
передати велику кількість пізнавальної та узагальнюючої інформації і це
"один з найекономічніших способів передачі інформації: за короткий час
можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити
певні висновки" (Пасічник)
Види
шкільної лекції:
-
вступна
-
настановча
-
оглядова
-
лекція – розповідь
-
підсумкова (узагальнююча)
Вимоги до шкільної лекції
(Шкільна лекція у поєднанні з ін.видами та прийомами викладання літератури:
Методичний лист//Склала Шевченко З.О. – К.:Рад.шк. 1986 – 44с):
1. Зміст лекції повинен
відповідати найновішим досягненням літературознавчої науки.
2. Лекція повинна стимулювати
пізнавальні сили учнів.
3. Зв’язок навчального
матеріалу з минуличи уроками.
4. Лекція мусить бути
емоційно насиченою.
5. Дотримуватись орієнтовної
структури лекції:
u
вступ, мотивація завдань, тема і мета лекції;
u
визначення навчальної проблеми, чи низки цих проблем;
u
зміст лекції, виклад навчальної інформації;
u
запитання до учнів; відповіді на запитання учнів;
u
підсумки, узагальнення.
6. Не забувати про виховний потенціал шкільної лекції.
7. Піклуватися про зворотній
зв’язок (від учнів) через питання, окреме виконання письмових завдань, щоб
попередити наближення порогу втомленності, планування змісту лекції, або
тезування викладу учителя.
Острогорський надавав перевагу лекції.
Лекції
належну увагу приділяли: К.Ушинський, М.Рибникова, Т.Ф.Бугайко, О.Мазуркевич.
Але,
констатує Є.Пасічник "при всіх своїх позитивних якостях лекція утруднює
зворотний зв’язок учителя й учнів, індивідуальну роботу з ними. Учень виступає
переважно об’єктом впливу, а не суб’єктом дії. Лекція мало ефективна і в плані
формування в учнів потрібних навичок. Тому поряд з лекцією вчителі практикують
бесіду".
Бесіда
– найбільш активний мтод вивчення літератури.
Бесіда
живе спілкування вчителя з учнями.
Переваги бесіди:
-
має великі можливості для індивідуальної роботи з учнями;
-
упродовж бесіди учитель має можливість виявити
безпоседерні читацькі реакції учнів і їх рівень осягнення твору;
-
під час бесіди здійснюється безпосередній зв’язок учителя
й учнів;
-
формує самостійність, удосконалює вміння зіставляти і
узагальнювати, аргументувати власні думки;
-
бесіда – це живе спілкування вчителя і учнів, внаслідок
чого розвивається зв’язне мовленнч учнів;
-
бесіда формує вміння слухати і полемізувати; спонукає до
розмірковувань. Бесіда створює таку навчально-виховну ситуацію, за якої учень
своїми словами висловлює власну думку.
"Бесіда, на думку Б.Степанишина,
звільняє від лабет догматизму, від звички говорити завчено, - так, як книжка пише; коли на світ
народжуються міркування, не передбачені ні підручником, ні вчителем. Коли ж
бесіда переходить у дискусію – це торжество усієї методики вчителя".